Степанівська громада
Одеська область, Роздільнянський район

Братам Анатолію та Андрію Кравчукам зі Степанівки вручено ордени «За мужність» ІІІ ступеня

Дата: 12.04.2023 15:57
Кількість переглядів: 105

Сьогодні серед нас, українців, народжуються справжні герої – ті, хто всіма можливими способами наближає омріяну Перемогу. Багата на таких і Степанівська громада. Поки частина її мешканців героїчно воюють на різних напрямках фронту, інша частина стала надійним тилом, допомагаючи воїнам та  підтримуючи їх. Ми пишаємось нашими захисниками, щиро вболіваємо за кожного, молимось щодня та з нетерпінням чекаємо повернення додому з Перемогою.

Героїзм та мужність двох наших земляків, які вступили до лав Збройних Сил України в перші дні повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю,  нещодавно були високо оцінені на рівні Президента України – жителі села Степанівка брати Анатолій та Андрій Кравчуки були удостоєні ордену «За мужність» ІІІ ступеня.

Молодшому сержанту Андрію нагорода була вручена у військовій атмосфері. Нині він вже четвертий місяць перебуває на одному з найгарячіших напрямків фронту – фортеці Бахмут. 

Урочисте оголошення Указу Президента та вручення державної нагороди молодшому сержанту Анатолію Кравчуку відбулось нещодавно в адмінбудівлі Степанівської сільської ради. У заході взяли участь начальник районної військової адміністрації Сергій Приходько та начальник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковник Олексій Панов.

Фото без опису
Степанівський сільський голова Наталія Бараненко вручила Анатолію Подяку від імені територіальної громади за мужність, відвагу, витривалість та патріотизм, відданість у справі захисту суверенітету, незалежності України та її національних цінностей, за Незламність та символічні подарунки. Наталія Вікторівна зазначила, що пишається нашим захисником, випускником Степанівської школи, своїм колишнім учнем. Також сюрпризом для воїна стали привітання від його першої вчительки С.М. Мунтян. На добру долю та щасливе життя Світлана Миколаївна вручила Анатолію український рушник, духовний символ нашого незламного народу, та скриньку із щирими побажаннями від степанівських школярів.

Фото без опису
Ми поспілкувались із молодшим сержантом Анатолієм, розпитали про непростий шлях, пройдений ним протягом першого року війни з рашистським агресором. 

- Пане Анатолію, чи мріяли Ви колись бути військовим?
- Ні, ніколи навіть думки такої не було, завжди більш схильний був до спокійного мирного життя, захоплювався авто-, мототехнікою.
- Чи довго наважувались перед тим, як стати до лав Збройних сил України в такий непростий період?
- Для вагань та сумнівів тоді не було часу. Перші дні були найважчими, виникало багато запитань і було дуже мало відповідей. Чогось спочатку подумалось, що бажаючих йти на війну буде небагато, а захищати країну потрібно було терміново. Тож ми з братом вирішили разом, що треба йти. Прийшли в сільську раду, далі був військкомат, збори... З третього березня офіційно приступив до захисту Батьківщини.
- На яких напрямках фронту Ви встигли побувати? Що далось найважче?
- Нас часто переводили з одного на інше місце. Були на Херсонському, Миколаївському, Донецькому напрямках... У різних населених пунктах, крім участі в бойових діях, ми копали окопи, облаштовували бліндажі, що на фронті дуже важливо, це збільшує шанси вберегтись від ворожих обстрілів, а значить –  вижити. Один з найважчих боїв для мене був під Олександрівкою, що на Херсонщині. Ми з братом мінометники: я був командиром розрахунку, він –навідником. Але там, після прориву лінії оборони, нас відправили в підкріплення до піхотинців. Так було треба… Стало набагато важче, адже це інша специфіка бойових дій, інші завдання. Та потрібно було підлаштовуватися і показувати максимальний супротив ворогу. Вважаю, нам це вдалося.
- Це був саме той бій, після якого Вас представили до нагороди?
- Так, але наголошу, що ордени були вручені всій нашій команді. Нас було небагато, і я дуже пишаюся тим, як злагоджено ми працювали. Важкі бої тривали близько десяти-дванадцяти діб і всі ми були одне для одного опорою та підтримкою, надійним побратимом. На жаль, не обійшлось без втрат, про які боляче згадувати. 
- Кожен з нас сьогодні мріє про якнайшвидшу Перемогу, це однозначно. Яка ще є мрія у Вас?
- Моя найбільша мрія здійснилась – я маю чудову сім’ю: кохану дружину та трьох прекрасних донечок. Вирісши у великій родині, завжди мріяв теж мати багато дітей. Зараз залишається лише дочекатися, щоб нарешті повернулось до нас мирне життя. Мої дівчатка перебувають у безпечному місці, із самого початку війни я відправив їх до Німеччини. Дуже хочу, щоб нарешті вони повернулись, але тільки у мирну Україну, тільки після нашої Перемоги. Ще дуже хочеться після завершення війни побачити всіх побратимів – живих, здорових, щасливих. 
- Молимо Бога, щоб Ваші мрії обов’язково здійснились! Дякуємо за захист та наше мирне небо! Слава Україні!
- Героям слава!

Фото без описуФото без опису

Фото без опису

Фото без опису


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень